Визнання кредитного договору недійсним на стадії виконання з підстав незгоди з його умовами, зокрема з платою за ініціювання кредиту або платою

Порядок притягнення до відповідальності та алгоритм дій водія за ст. 130 КУпАП (керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркоти

З 19 липня 2022 р. Верховна Рада України відновила проведення перевірок інспекторами Держпраці

Електронний платіжний документ для підтвердження здійснення платежу не вимагає додаткового засвідчення банком

Відстрочка від призову на військову службу для викладачів ВУЗу, які не мають венного звання та/або наукового ступеня

Верховний суд особливості визнання права спільної сумісної власності чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу («цивільного подружжя») та поділу майна

Механізми грошової компенсації за зруйноване житло внаслідок збройної агресії Російської Федерації

Постанова КМУ єДокумент є документом, що посвідчує особу в період дії воєнного стану

Перелік військово-облікових спеціальностей для жінок щодо постановки на військовий облік з 01 жовтня 2022 року

Чи є гонорар, у тому числі гонорар успіху, ціною договору про надання правничої допомоги

Набрав чинності Закон, яким розширено перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, зокрема студенти та викладачі

Закон щодо спрощеного варіанту звільнення від військової служби осіб з інвалідністю та осіб, які доглядають за такими особами з інвалідністю і хворими

Забезпечений кредитор має право на оскарження ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство

Закриття провадження у адміністративній справі по ст. 130 КупАП за відсутністю складу або події правопорушення

Визнання поновленим договору оренди земельної ділянки в судовому порядку на підставі положень частини 6 статті 33 Закону України Про оренду землі

Тимчасове обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента – боржника за межі України

Загальний контекст визначення контрольованих операцій через комісіонерів в рамках Податкового кодексу України

Верховний суд наслідки неповідомлення Держпрацею суб`єкта господарювання про розгляд його справи

Хто має сплачувати орендну плату/земельний податок за землі, які передавались для створення фермерського господарства

Відмова суміжного землекористувача від підписання акта погодження меж земельних ділянок

Загальні положення про правопорушення за ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення

Верховний Суд дослідив питання щодо можливості директора ТОВ самостійно вирішити питання про звільнення за власним бажанням

Порядок виправлення технічних помилок допущених під час визначення меж суміжних земельних ділянок

Правові наслідки зазначення у виконавчому документі ідентифікаційного коду юридичної особи-боржника з помилкою та належний спосіб захисту

Плата за скид стічних вод з понаднормативним забрудненням є грошовим зобов`язанням, а не оперативно-господарською санкцією

право на компенсацію моральної шкоди, що не була присуджена за життя особи, не спадкується

Поновлення користування земельними ділянками с/г призначення після введення воєнного стану відповідно до Закону № 2145-IX

Держпродспоживслужба надала вичерпні роз’яснення щодо того як повернутися в Україну з домашніми тваринами

Підстави звільнення працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності з підстав втрати довір`я до нього з боку власник

Про обовязок переможця процедури закупівлі надати замовнику закупівлі інформацію, що міститься у відкритих єдиних державних реєстрах та є у вільному

доцільність, взаємопов’язаність та підстави спільного розгляду первісного та зустрічного позову

Пріоритет Статуту ТОВ над Законом автоматично припиняється і положення статутів, які не відповідають Закону, не застосовуються

Адвокат Морозов (судебная защита) Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, однак чи дійсна ця теза при розпорядженні майном подружжя розкрив Верховний суд України. Предметом дослідження Верховним судом України у справі № 6-1587цс16 були судові рішення відносно розгляду позовної заяви одного із подружжя щодо визнання нотаріально – посвідченої заяви про згоду на укладення договору та визнання самого договору купівлі-продажу квартири недійсними. Так, 12.10.2016 р. суд вирішуючи питання про правильність застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права зазначив, що відповідно до статті 60 СК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна (Рішення Верховного суду України від 26.03.2008 р. у справі № 6-25432св07, від 20.08.2008 р. у справі № 6-5349св08 та від 02.10.2013 р. у справі № 6-79 цс 13). Разом з цим, досліджуючи судову практику щодо зміни правового режиму майна подружжя у випадку його поділу необхідно звернути увагу на Постанову Верховного суду України від 3 червня 2015 року у справі № 6-38цс15. Знаковою цю постанову робить те, що суд назвав критерії, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна, зокрема це: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя. ВАЖЛИВО: належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. (Постанова Верховного суду України від 01.07.2015 р. справа № 6-612цс15 та від 16.12.2015 р. справа № 6-2641цс15). Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 7 вересня 2016 року у справі 6-801цс16 тільки підтверджує все вищевказане, зокрема статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того,що один них не мав з поважноїпричини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доход). За статтею 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. За нормами частини четвертої статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі. ВАЖЛИВО: Законодавством не передбачено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з підстави його відчуження без письмової згоди одного з подружжя суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім’ї майна. Отже, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним. Так, Правовою позицією Верховного суду України від 7 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15 та постановами від 07.09.2016 року по справі № 6-727цс16 та від 12 вересня 2012 року в справі за № 6-88цс12 передбачено, що відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв’язку слід дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. Крім того, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд з’ясовує наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Стаття 216 ЦК України визначає особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки, передбачені статтею 216 ЦК України, застосовуються лише за наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним. Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, установленого статями 215, 216 ЦК України. За змістом статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (Постанова ВСУ від 18.06.2014 №6-69цс14 та п.19 Постанови пленуму ВСУ від 06.11.2009 N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»). Отже, правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно трапилась і що вона має істотне значення. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним з мотивів, визначених статтею 229 ЦК України, повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність помилки щодо обставин, які мають істотне значення. Аналогічні правові висновки містяться й у постановах Верховного Суду України від 8 квітня, 13 травня, 10 червня 2015 року, 30 березня, 13 квітня 2016 року. У справі, яка була предметом дослідження Верховним судом України, позивачка, яка не є стороною оспорюваного правочину, надала письмову згоду своєму чоловіку на укладення договору купівлі-продажу спірної квартири, що є спільною сумісною власністю подружжя, за ціною та на умовах на його розсуд. При цьому в письмовій згоді зазначено, що позивачка підтверджує, що діє вільно, цілеспрямовано, свідомо і добровільно, розумно та на власний розсуд, та, крім іншого, не помиляючись щодо обставин, викладених у цьому правочині. Вимоги чинного законодавства щодо змісту і правових наслідків цього правочину та зміст, зокрема, статей 203, 215, 229 ЦК України нотаріус їй роз’яснив. Тому правових підстав, передбачених нормами статей 215, 216, 229, 369 ЦК України, статті 65 СК України, для задоволення позовних вимог про визнання недійсними заяви про згоду на укладення договору купівлі-продажу та самого договору купівлі-продажу немає. Теги: згода іншого із подружжя, нотаріально посвідчена згода подружжя, договір купівлі – продажу, відчуження майна подружжям, недійсний правочин, помилка, чоловік, дружина, спільна сумісна власність, спільна праця подружжя, юрист, судова практика, Адвокат Морозов

Надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення ділянки за наявністю декількох претендентів

Адвокат Морозов (судовий захист) Процесуальні обмеження в праві доступу до Верховного суду. Верховний суд в контексті справи № 910/4502/17 (ЄДРСРУ № 71446413) зауважує , що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, крім того, має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.11.2010р. по справі "Мушта проти України"). Відповідно до п.1. Розділу 6 "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017р. № 2147-VIII, цей Закон набирає чинності з дня початку роботи Верховного Суду, визначеного рішенням його Пленуму відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Вказаний Закон № 2147-VIII оприлюднений в газеті "Голос України" №221-222 від 28.11.2017р (!!!) Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду № 2 від 30.11.2017р. днем початку роботи Верховного Суду визначено 15 грудня 2017 року. Дана Постанова оприлюднена в газеті "Голос України" №225 від 01.12.2017р. Таким чином, станом на 15.12.2017р. суб’єктам господарювання, з офіційно оприлюднених відомостей, було відомо про те, що 15 грудня 2017 року вже діє нова редакція Господарського процесуального кодексу України, яка не передбачає процесуального права ТОВ на звернення з заявою заяву про перегляд постанови Вищого господарського суду України. Дані процесуальні обмеження були чіткими та передбачуваними для заявника. Однак, заявник, діючи з неналежною сумлінністю, звернувся з цією заявою до Верховного Суду України в період дії нової редакції Господарського процесуального кодексу України.

Новорічне привітання з 2023 р

Верховний суд, шляхом зупинення судових рішень, тимчасово (до моменту касаційного перегляду справи № 640/18314/21) відновив податкові перевірки юросіб

Податкова інспекція районного рівня не наділена правом надавати податкові консультації

Право та правові підстави для акціонера акціонерного товариства оскаржити рішення загальних зборів та наглядової ради

Верховний Суд вказав на правову можливість та підставу для збільшення розміру аліментів на утримання дитини в судовому порядку та міру відповідальност

Під час дії воєнного стану дозволяється видача адвокатським бюро/адвокатським об’єднанням ордеру без скріплення його печаткою та без підпису керівника

Заборона перетинання кордону особам чоловічої статі віком від 18 до 60 років та виключення з цього переліку