В листопаді 1932 року бойовики ОУН здійснили пограбування одного із польських поштових відділень, що знаходилося в місті Городок під Львовом.

Явище, коли одна культура поглинає іншу, звично називають асиміляцією. Тотальне і всеохопне поглинання української культури російською протягом кількох століть зручніше й тверезіше буде називати геноцидом, хай цей термін скільки завгодно не підходить для означення культурних понять. У період свого становлення український театр зазнавав настільки нищівних утисків і заборон з боку імперської влади, що інакше, ніж …

З-поміж усього, чим одна людина може бути корисною для людства загалом, можна виділити дві речі. Перша – це творення чогось унікального та вартісного, а

Гетьманом української опери та рицарем української пісні називають композитора Миколу Лисенка, чиє 180-ліття відзначаємо 22 березня. До найвідоміших творів Лисенка належить музика «Молитви за Україну». Дуже актуальні її слова нині: «Боже, великий, єдиний, Нам Україну храни».

18 листопада 1935 року розпочався Варшавський процес над членами ОУН. Їх звинуватили у вбивстві міністра внутрішніх справ Польщі і засудили до смерті, але вони перетворили суд на трибуну і здобули чимало симпатиків.

Євген Маланюк — його 120-річчя від дня народження минуло 1 лютого — український поет, культуролог, літературний критик і громадський активіст, борець за незалежність України упродовж усього життя.

За першої республіки у Карпатській Україні діяли філії чехословацьких політичних партій – аграрної, соціал-демократичної, народно-соціалістичної, християнсько-демократичної, комуністичної та ін. Не було своєї власної крайової політичної партії, за винятком москофільсько-мадярського Автономного Земле

Він творив українську історію і як автор багатотомної «Історії України-Руси», і як громадсько-політичний діяч іголова Центральної Ради

У 31 рік його вже називали генієм новаторської режисури, а він хотів застрелитись через нещасливе кохання та півжиття носив кулю в серці Леся Курбаса вважають фундатором нового українського театру. Його вклад у розвиток модерного театру прирівнюють до вкладу видатних європейських режисерІв. Однак, на відміну від них, через сталінський режим йому не вдалось повністю реалізувати свійRead More

Малорос Винниченко "Іноді здається, що просто якийсь фатум тяжить над селом -- ви передчуваєте, що ось зараз ви надибаєте на якусь темну фігуру, знайому вам з життя і похожу на якусь темну мару, що лежить незримо біля кожного нашого села, чатує на нього і дивиться своїми страшними баньками, щоб затьмарити промінь світла, який, дивись, блисне несподівано коло села, часто-густо тільки на те, щоб закритись тією хмарою, яку пильно і старанно насувають герої ночі і темряви". Симон Петлюра,"Пам'яті Івана Тобілевича (Карпенко-Карого)" Володимир Винниченко Споглядаючи нашу минувшину, помічаєш в словах Головного Отамана одвічний сюжет доленосних періодів української історії. Пригадаймо Хмельниччину, або визвольні змагання 1917-1921 років. Здається ось-ось і перемога... Але ні, за багатообіцяючими подіями ховалася зла доля. Все йшло шкереберть: замість звитяги – поразка, руїна, рабство. Й одвічне: "Чому?" Певну відповідь на це питання може дати одна з ключових постатей визвольних змагань – Володимир Винниченко, а також його ставлення до Петлюри та всього національного руху в цілому. Навіть з першого погляду помітно, що Винниченко та Петлюра вельми різні люди, але між ними існує нерозривний зв'язок. Вони як день і ніч: і разом не бувають, але й збагнути поодинці не можливо. Обидва літератори: Петлюра уславився як публіцист та літературний критик, Винниченко ж набув заслуженої слави талановитого письменника. Разом, на початку революції, належали до соціал-демократичної партії, разом були її провідниками, брали участь у всіх вирішальних подіях визвольних змагань. І саме тут яскраво виявилася їх несхожість, чи навіть протилежність. Петлюра від початку наполягав на творенні української армії. Винниченко вважав: національні збройні сили зайві. За Гетьманату Скоропадського вони спільно працювали над приготуваннями до повстання, але один з них став Головним Отаманом повстанців, а інший вів таємні переговори з головою ворожого московсько-більшовицького уряду Раковським. Пізніше, за часів Директорії, коли Петлюра гуртував вояків задля захисту Вітчизни від червоних зайд, і наша армія, спливаючи кров'ю, вела з ними нерівну боротьбу, Винниченко прибув до Москви, аби отримати посаду заступника Голови Раднаркому УССР з портфелем наркома освіти та іноземних справ та ще намагався увійти до складу Політбюро ЦК КП(б)У. У тієї спілки виявився короткий вік. Скінчилося це, за спогадами Винниченко, тим що Москва "...провела постанову про поставлення мене поза законом. На підставі тої постанови кожен совєтський громадянин мав право вбити мене, де б він мене не зустрів". (Винниченко "Заповіт бійцям за визволення ". – К.: Криниця, 1991. С. 48) Різниця дій та доль цих людей не наслідок зіткнення амбіцій у політичній грі, не борня за "булаву гетьмана". Зіштовхнулися не лишень два політика – стали на герць несумісні світоглядні установки. Винниченко і Петлюра це добре усвідомлювали. Так автор "Заповіту борцям за визволення України" стверджував, що завжди робив ставку на "внутрішні сили", тобто на український народ, натомість як Петлюра – на "зовнішні": німців, Антанту, поляків. Симон Петлюра У реальності ж виявляється все з точністю до навпаки. Петлюра виступав проти Берестейської угоди Центральної Ради з німцями. Антанта й чути не хотіла про Україну. Спілка з поляками зумовлена виключно станом відчаю та безвиході, в якому опинилися українські збройні сили в 1920 році. В той самий час Винниченко загравав з комуністами: то вів переговори з їх очільником Християном Раковським, то дарував авторські примірники "Відродження нації" уряду УССР, то співпрацював з цим урядом, то мріяв про Світову Федерацію побудовану на ідеї "колектократії", за навернення до котрої Сталіну пробачав усе: геноцид, голодомор, терор. (Див.: В. Винниченко "Слово за тобою Сталіне"). Приписуючи Петлюрі власні наміри, Винниченкова свідомість гнала геть саму думку про можливість так чинити. В психології це зветься "проекцією", і пояснюється захистом людської психіки від неусвідомлюваних, не сумісних зі світоглядом та сумлінням думок. На цьому ґрунті відбувається приписування власних прагнень іншим, аби виправдати себе і звинуватити оточення в лихих намірах. Пояснення проекцій Винниченко і в конкретиці історичних подій, і в особливих властивостях його психіки. Він гнав геть від себе неприємну правду: про власну політичну нікчемність, неспроможність бути гарним провідником нації. Захищаючись від цієї думки, "колектократ" намагався довести протилежне, продукуючи "цінні ідеї" та звинувачення до соратників по визвольній боротьбі. Це слабо допомагало. Бо була людина, яка уособлювала собою все те, чого прагнув, але не спромігся зробити Винниченко. Тому він спрямовував проти Петлюри, а йдеться саме про нього, всю гіркоту власних розчарувань. Про все те не варто було б згадувати, коли б за цим не проглядалося щось більше за комплекс неповноцінності. Саме воно надає конфліктові Петлюра-Винниченко метаісторичного, ба навіть, архетипового значення. Дії Винниченко живляться архетипом "Тіні", що "многоликою марою лежить незримо біля кожного нашого села" і з якої постають "герої ночі і темряви". Ставлення винниченкоподібних діячів до Петлюри, нагадують протистояння тіні та людини з однойменної казки Ганса-Християна Андерсена. Тінь завжди набуває якості протилежні усвідомлюваним властивостям людини. За визначенням Карла-Густава Юнга вміст цього архетипу складають первісні (первобутні), асоціальні, деструктивні властивості людської психіки. Прорив до свідомості потягу до руйнації, перетворив життя талановитого письменника на трагедію. "Тінь" Винниченка не живилася жагою вбивств та насилля. Вона набула вигляд двох патогенних комплексів: комуністичного світогляду та "малоросійського" самосприйняття. В підвалинах московського соціалістичного міфу, а саме переважно звідти Винниченко сприйняв ідеї "пролетарського братерства", лежали приховані гомосексуальні бажання його творців: Герцена та Чернишевського. Саме це надавало комуністичній ідеології вибуховості та деструктивності, що переконливо довів Борис Парамонов (докладніше див. главу "Кто виноват?" и "Что делать?": психологический подтекст русских вопросов" в його книзі "Мужчина и женщина"). Ідеї Парамонова дуже цікаві, але їх переказ забере дуже багато часу. Охочі можуть самі звернутися до цієї непересічної книги, а наша невеличка розвідка присвячена іншій темі – малоросійства. Видатний московський письменник та літературознавець Віктор Шкловський писав: "Цікаве питання коли з'явилася назва Україна – край чогось, – великого та більшого, тобто виділення України в прихованому вигляді обумовлює існування іншої держави, в якій Україна – біля краю...". (Теория прозы. М.: Сов. пис., 1983. – С.352). У наведеному висловлюванні характерне все – стереотипне, чи навіть архетипне, ставлення до України пересічного москвина. Вони сприймають Україну, як щось додатне до Московщини, як свою дрібненьку часточку, "малую Россію". При цьому в слово "малий" вкладається сенс дріб'язку, меншовартості, недорозвиненості, "недоросля" ("мало + рос"= "не дорос"). Винниченко через добру обізнаність з московською культурою та літературою, отруївся, підсвідомо перейнявся настроями про власну неповноцінність, почувався малоросом. Попри всі його декларації про незалежність України, ці гасла, якщо придивитися уважніше, по суті, другорядні. Чільне місце посідають ідеї соціалізму, згодом – "колектократії" та Світової Федерації. Тобто чогось більшого й величнішого ніж рідна земля та культура. Людина, що має відчуття власної неповноцінності прагне компенсувати почуття упослідженості досягненнями в іншій царині. Винниченко компенсував нав'язаний імперською культурою комплекс малороса, подарованими московськими ідеологами міфами про "русскую всечеловечность", "богоизбранность", и "особый путь, который Россия явит всему миру". Звідси затятість Винниченка на ідеях світового соціалізму – марксистського месіанства, при чому в його московському варіанті. І причина особистої трагедії цієї талановитої людини. Він так і не збагнув, що потрапив, разом з однодумцями, до лабет "зовнішніх сил" – патогенних ідей малоросійства. Що саме ці сили виявилися "героями ночі та темряви". Знехтувавши інтересами рідної землі, вважаючи їх лишень додатком до інтересів "світового пролетаріату" (читай: комуністичної імперії Совдепів), Винниченко власноруч підписав вирок і собі як політику, й Україні, як керованій ним державі. "Бо хто матір забуває – того бог карає" – сказав Великий Кобзар. Винниченко спокутував помилку творчістю та життєвими муками. Він залишиться в нашій історії, де нічого змінити вже не можна. Слід пам'ятати минуле, навчатися на похибках, аби уникати їх тепер та в майбутті. Леся Українка: "Малоросійство — це не політика і навіть не тактика, лише завжди апріорна і тотальна капітуляція". Події сьогодення чимось нагадують тодішні. На нас знов суне північна орда, зі своїми побрехеньками для ватників-малоросів про "навіки разом", "особый путь" та "триединый народ" "русского мира". Рятівний шлях, для нас українців, давно накреслено світлими головами: "Геть від Москви! Уперед до Європи!" В'ячеслав Липинський. "Братья малороссы". Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!

Війна проти Москви спонукали Литву і Польщу об’єднатися в Річ Посполиту

УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛІСТИЧНИЙ РУХ Якщо йдеться про початок другої світової війни, то для українського народу розпочалася вона 14 березня 1939 року агресією Німеччини, Мадярщини, Польщі й Італії на існуючу в той час державу українського народу — Карпатську Україну. Тоді як чехи не вистрелили а

Маловідома сторінка Визвольних змагань

“...З огляду на унiкальне географiчне положення будь-яка серйозна спроба з боку України скинути понево­лювачiв i об’єднати свої чотири розмежованi частини в одну незалежну Українську державу неодмiнно викличе справжню панiку...”

Його погляди поділяло лише невелике коло однодумців, для інших він був зарозумілим демагогом, шовіністом і авантюристом. По трагічній кончині його ім'я надовго втаємничили від поколінь українців, яким він присвятив усе життя.

Він спалив себе, протестуючи проти нищівної для української нації політики Радянського Союзу. Відтоді, незважаючи на заборону в радянські часи, щороку 21 січня хтось клав червону калину на місце смерті Олекси Гірника...

Жодного обміну між республіками у 1954 році не було. Українська РСР отримала Кримську область, але взамін ніяких територій Російській РФСР не передавала. Це - коротка відповідь на складне питання. Але не все так просто, як видається на перший погляд.

Живий смолоскип свободи зробив останні кроки від схилу.

Про Наталю Забілу казали, що вона "письменниця всього живого на землі". Юні герої її творів саджають дерева, квітники, доглядают...

Завершуємо, в рамках проекту "КАЛИНОВИЙ К@ТЯГ", розповідь про трагічну долю одного з засновників Української Центральної Ради — Укрінформ.

Рівно 21 рік тому, 14 грудня 2000 року, відійшов в оселі Всевишнього Блаженніший Мирослав-Іван (Любачівський). Пропонуємо прочитати основні віхи його біографії. 24 червня 1914 року на світ народився чоловік, що став свого часу для семи мільйонів греко-католиків по всьому світу духовним батьком

Генерал Залужний — оборонець України «А тепер ми повертаємо своє. Ніхто і ніщо не зупинить нас. Ми обрали шлях воїнів і йдемо вперед. Весь світ захоплено і з надією дивиться на нас». Валерій Залужний Валерій Залужний Теперішня визвольна війна української нації перетворила багатьох, у минулому мирному житті звичайних людей, на справжніх героїв, які без страху і докору захищають Батьківщину. Про одного з них піде мова сьогодні. Його сміливість та рішучість у битві з Росією надихає всіх захисників України. За ним стійко закріпилося звання «Залізний генерал». Його здібності провідника, мужній характер, сталева воля, потужна духовна сила, працездатність, терпіння та рішучість — лише частина якостей, які дозволяють генералу Залужному вести до перемоги справжніх героїв — воїнів Збройних Сил України. Після майбутньої перемоги у війні на нашу країну очікують нові випробування. Багаторічна системна криза в Україні підійшла до точки біфуркації. Перемога у війні з Росією звільнить країну від імперської оруди, яка дбайливо плекала систему корупційної олігархії в Україні. Для українців відкриється можливість перейти на новий, більш високий рівень суспільного ладу – до справжньої демократії та правової держави. Чи зуміємо ми реалізувати шанс, чи так і залишимося животіти в трясовині олігархії, яка перетворила країну з величезним потенціалом на найбіднішу державу Європи? Не відомо. Все впирається у відповідь на запитання: чи здатні ми, громадяни України, обрати та підтримати владу, спроможну здійснити довгоочікувані зміни? Адже досі ніхто з українських можновладців не може похвалитися успішними реформами, подібними до польських чи чеських. Війна з Росією продемонструвала, що в українському суспільстві достатньо мужніх та чесних патріотів, які розуміють рівень завдань, що стоять перед країною. Найяскравіший представник нової генерації державних діячів – Головнокомандувач Збройних Сил України Валерій Залужний. Особливо варто підкреслити: можливо, він не горить бажанням випробувати сили в царині політики. Але все його життя – зразок державного діяча, яких так потребує українська нація. Згадаймо, що в традиційних суспільствах військові не тільки захищали суспільство, а й керували державою. Наприклад, в Індії цілі тисячоліття, від арійського до Британського завоювання, володарювали кшатрії – варна (стан) воїнів. Можна пригадати не такі віддалені часи. Про те, як маршал Юзеф Пілсудський відродив та боронив польську державність. Або, як генерал Карл Маннергейм декілька разів очолював оборону Фінляндії, в найважчих битвах з агресивною більшовицькою Росією. Під його керівництвом фінська армія відстояла незалежність у трьох війнах із СССР, його зусиллями вдалося мінімізувати наслідки поразки країни в Другій світовій війні. Врахуємо сказане, занурюючись у ключові моменти біографії Залізного генерала. Валерій Залужний від дитинства до нашого часу Валерій Залужний народився у місті Новоград-Волинський 8 липня 1973 року в родині військовослужбовців. Коли він досяг призовного віку, розвалився СССР, тому Валерію не довелося служити в армії Совдепу. Вищу освіту здобув у незалежній Україні, уникнувши згубного впливу тоталітарної комуністичної пропаганди. З відзнакою закінчив 1997 року загальновійськовий факультет Одеського вищого командного училища. Незабаром, без будь-якої протекції Залужний пройшов усі ступені військової служби: від командира навчального взводу до командира батальйону. У 2007 році здобув другу вищу освіту в Національній академії оборони. Після чого отримав призначення на посаду начальника штабу 24-ї окремої механічної бригади. З 2009 по 2012 роки командував 51 окремою механізованою бригадою. У 2014-му закінчив Національний університет оборони України імені Івана Черняхівського. Тоді ж отримав нове призначення – захищати Батьківщину від гібридної агресії, розв'язаної проти України Російською Федерацією. Залужного призначили заступником командира сектору «С», у районі Дебальцево, одної з найгарячіших точок тієї військової кампанії. У цьому невеликому містечку знаходиться важливий залізничний вузол, через нього проходять дві міжнародні траси: Харків – Бахмут – Ростов-на-Дону та Донецьк – Луганськ. Можливо, саме тоді, під час запеклих боїв Залужний остаточно переконався в необхідності реформувати українську армію, підняти її боєздатність до найвищих світових стандартів. Головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний (праворуч) з ізраїльським винищувачем дронів EDM-4S Skyweeper у руках У складних обставинах йому вдалося досягти певних успіхів, за що у серпні 2017 року отримав звання генерал-майора та посаду начальника штабу – першого заступника командувача військ оперативного командування «Захід» Сухопутних військ України. Наступного року його призначили начальником Об'єднаного оперативного штабу ЗСУ та першим заступником Командувача об'єднаних сил. Під його командуванням українська армія звільнила розташоване недалеко від окупованої Горлівки селище Південне, очистило від агресора кілька населених пунктів, просунулося вперед у районі Волновахи. Наприкінці 2019 року Залужному очолив Оперативне командування «Північ». Незважаючи на велику зайнятість, бойовий генерал навчався не тільки на полі бою. У грудні 2020 року Острозька академія надала йому ступінь магістра з міжнародних відносин. Окрім української та московської Залужний вільно володіє англійською мовою. 27 липня 2021 року Президент України призначив Валерія Залужного Головнокомандувачем Збройних Сил України. Одне з перших розпоряджень на новій посаді — дозвіл українським бійцям відкривати вогонь по ворогу без узгодження з вищим керівництвом. Одразу після призначення він заявив, що вважає пріоритетом перехід української армії до стандартів НАТО. Його бачення реформ не обмежилося переозброєнням армії та зміною методів ведення війни. «Ключове тут – принципи. Насамперед зміни мають відбутися у світогляді та ставленні до людей. Я б хотів, щоб ви повернулися обличчям до людей, до своїх підлеглих. Моє ставлення до людей не змінювалося протягом усієї моєї служби». Завдяки проведеній модернізації та досвіду, отриманому під час спільних навчань з НАТО, навесні 2022-го українська армія дала відсіч ворожій навалі на півночі країни, захистила столицю України, зупинила московський наступ, а згодом перейшла в успішний контрнаступ на Слобожанщині. Проведені перетворення в армії уможливили стрімкий контрнаступ ЗСУ у вересні 2022 року, і дозволили за два тижні звільнити територію площею понад 6 тисяч квадратних кілометрів. В інтерв'ю американському виданню Politico Залужний висловив упевненість, що до армії України прийшли нові люди, не пов'язані догмами та стереотипами із совковим минулим. Армія вже не повернеться до стандартів СССР, цього не допустить українське суспільство. Журналісти назвали Валерія Залужного «найяскравішим представником нового покоління українських військових, які змогли подолати авторитарне радянське минуле». 24 серпня 2021 року йому надали звання генерал-лейтенанта. Коли у вересні того року РФ та Білорусь розпочали спільні військові навчання, Валерій Залужний реально оцінив загрозу та сказав, що Україні слід готуватися до широкомасштабного вторгнення. За місяць до початку потужної навали армії РФ він заявив, що сподівається на успіх дипломатії країн НАТО в запобіганні повномасштабній війні, але Україна має готуватися до боротьби, бо воювати замість нас ніхто не буде. Він додав, що для військовослужбовців Перемога прийде в день, коли Україна повністю відновить територіальну цілісність, очиститься від окупантів і на рідній землі припинять гинути українські солдати. Генерал Залужний про Перемогу Реформа армії залишилася далекою від завершення, але навіть такий обсяг перетворень виявився рятівним для нашої Батьківщини. Увечері 24 лютого, після початку повномасштабного вторгнення московських військ в Україну, генерал-лейтенант Залужний заявив: «бліцкриг у росіян не вдався, вмиваються власною кров'ю». 4 березня 2022 року Валерій Залужний отримав найвище військове звання генерала. Оцінюючи події перших днів війни, Головнокомандувач ЗСУ сказав, що московство зазнає таких втрат «яких воно ніколи не бачило і не могло уявити». На початку квітня 2022 року авторитетне американське видання Politico опублікувало великий матеріал про Валерія Залужного, назвавши його за силу характеру та принциповість «Залізним генералом». Українські та світові ЗМІ підтримали ініціативу, і звання «Залізний генерал» чіпко закріпилося за Головнокомандувачем Збройних Сил України. 30 квітня 2022 року в розмові з головою об'єднаного комітету штабів США генералом Марком Міллі, генерал Залужний ще раз наголосив на необхідності для української армії переходити на стандарти НАТО в усьому, включно з озброєнням. 3 травня 2022 року журнал Time оголосив генерала Валерія Залужного одним із сотні найвпливовіших людей планети. Заслужене визнання досягнень не запаморочили голову Залізному генералу, відсутній навіть натяк на зіркову хворобу. Він не часто дає інтерв'ю і не прагне хизуватися на екранах телебачення. Влада та слава не зіпсували його. Люди близько знайомі з Головнокомандувачем ЗСУ, колеги по службі, говорять про його високі особисті якості, гуманне ставлення до військовослужбовців. Зазначають, що нове звання та високі посади для нього не самоціль, а інструмент для перетворення української армії. Залужний одружений, виховав двох дочок. Старша, як і батько, обрала військову службу, молодша готується стати лікарем. В одному із інтерв'ю, Залізний генерал зізнався, що відчуває миті справжнього щастя у спілкуванні із сім'єю та близькими родичами. У січні 2023 року генерал Залужний отримав у спадок 1 мільйон доларів від українця, громадянина США Григорія Степанця. Всю отриману суму Залізний генерал пожертвував на потреби української армії. Знаменно, що сам Залужний не розголошував факти власної благодійності. Світ дізнався про безкорисливий вчинок генерала з матеріалів одного з провідних американських видань The New York Times, що отримало інформацію з власних джерел. Висловлювання Залужного влучні, лаконічні, чудово передають його світогляд і збігаються з реальними справами. «Як би важко нам не було, але вже точно не буде соромно». «Ми не маємо права залишити цю війну у спадок нашим дітям». «Ціною життів кращих ми виборюємо право говорити рідною мовою, бути українцями, визначати своє майбутнє. Українська мова – це мова наших батьків і дітей. Мова нашої Перемоги». «Знаючи те, що я знаю про росіян не з чуток, наша перемога не буде фіналом. Наша перемога стане можливістю перевести подих і підготуватися до наступної війни». Генерал Залужний Вся наявна інформація характеризує генерала Валерія Залужного як державного діяча, вкрай необхідного Україні. Сказане зовсім не означає, що Залізний генерал залишить армію, щоб модернізувати країну. Можливо, подібний сценарій не входить до його планів. Війна розкриває найкращі якості багатьох бойових генералів, офіцерів, простих солдат, волонтерів, героїв опору на окупованих РФ територіях. Ці люди неодноразово виявили мужність і шляхетну безкорисливість у реальних справах, здійснених не заради влади, слави чи грошей. Не про всіх ми поки що знаємо, але правда про їх подвиги відкриється свого часу. Після Перемоги багато хто з них знову піде рятувати Вітчизну, цього разу від породженої пануванням злодійкуватої олігархії тривалої системної кризи, що довела країну до злиднів. Не варто побоюватися, що, обійнявши владу, військові встановлять режим кривавої хунти. Споконвіку провідну верству суспільства становили воїни. Згадаймо наших легендарних князів та бояр, славних гетьманів та козаків. Усі вони професійні воїни. Багато з їх діянь дотепер викликають у нас, нащадків, захоплення та гордість. Пригадаємо досвід інших країн. Генерал Шарль де Голль організував опір гітлерівській навалі, згодом відновив зруйновану війною Францію. Завдяки його генію країна позбулася колоній, трансформувалася з імперії в демократичну республіку. Навіть відмовившись від статусу великої колоніальної імперії, невеличка європейська країна зберегла величезну вагу в світовій політиці. Генерал де Голль змусив рахуватися з Францією обидві тогочасні наддержави: США та СССР. Як приклад згадаємо, що через дії Президента Франції, США відмовилися від прив'язки долара до золотого стандарту. А в СССР національне свято капіталістичної країни, день взяття Бастилії, відзначали нарівні з пам'ятними датами комуністичних країн-сателітів. Генерал Пак Чон Хі відзначився в боях Корейської війни 1950 — 1953 років, приборкав могутню південнокорейську олігархію, й ініціював курс реформ, що перетворили злиденну Південну Корею на одну з найбільш економічно успішних країн світу. Генерал Августо Піночет врятував Чилі від комуністичної диктатури з кривавим червоним терором. Генералісимус Чан Кайші вберіг Тайвань від великих стрибків, культурної революції та маоїзму. Завдяки отриманій владі військові цих країн здійснили реформи, що перетворили відсталі Чилі та Тайвань на економічно розвинені держави. Подібних прикладів можна навести багато. З історичних екскурсів слід засвоїти головний урок: навчитися відрізняти людей, які прагнуть відродити та розвинути країну, від тих, хто йде у владу заради особистого збагачення. Головне – оцінювати політика не лише за привабливими обіцянками, але враховувати його реальні справи. Зрозуміти, хто за ним стоїть. Чи не причетні він, його соратники та інвестори до фактів корупції, розкрадання бюджету чи зради Батьківщині. Цікавтеся, оцінюйте, думайте. Від цього залежить майбутнє нашої країни на багато десятиліть уперед. На кожному з нас лежить відповідальність за країну, за майбутнє наших дітей та правнуків. Версія ютуб-каналу "hrendyabliki" Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!

Ім’я видатного українця, лікаря, поета Степана Руданського не забуто і завдяки зусиллям бібліотекарів Національної наукової медичної бібліотеки України.

Продовжуємо публікацію матеріалів про історію становлення виховних законів і правил ОУН, відомих також як катехизм українського націоналіста. Раніше у “Шляху перемоги” йшла мова про “12 прикмет характеру українського націоналіста” (ч. 25 за 26 червня 2013 р.) і “Молитву українського націоналіста” (ч. 47 за 27 листопада 2013 р.)

Завершуємо, у рамках проекту “КАЛИНОВИЙ К@ТЯГ”, розповідь про головного ідеолога українського інтегрального націоналізму Дмитра Донцова — Укрінформ.

«Організація Народної Оборони Карпатська Січ» та «Національна Оборона Карпатської України» перестали існувати, але ідея власної збройної сили жиє і буде жити доти, доки буде існувати українська нація. Карпатська Україна як самостійна Держава українського народу за Карпатами існувала лише два дні:

Український рух у Києві у 1880-х – початку 1890-х роках майже виключно концентрувався навколо семінарської молоді місцевої духовної семінарії. Уявлення сучасної людини про семінарію не зовсім відповідає тодішній суспільно-культурній ситуації на підросійській Україні. - РІСУ

«Жінка ідеальних прикмет та ідеальної вартості» – писав про Осипу Бобикевич відомий адвокат і просвітник Євген Олесницький. Їмость Осипа – активна діячка

Павло Скоропадський: "...Досвід історії говорить нам, що у всіх народів завжди еміграція приносить велику користь своїй країні, спрямовує прагнення народу, допомагає в упорядкуванні громадського й господарського життя держави. Перед нами стоять величезні завдання, для цього ми мусимо бути макси

18 листопада 1859 року народився в містечку Тисмениця (нині Івано-Франківська область) в родині священика Кость Левицький – український державний діяч, юрист, історик.

Розповідаємо про Георгія Кістяківського — американського фізика і хіміка українського походження, який був одним з безпосередніх творців атомної бомби

Проєкт «Калиновий к@тяг» продовжуємо розповіддю про видатного композитора й співака, родоначальника української національної опери — Укрінформ.

7 квітня 1882 р. у м. Вільно у родині військового ветеринарного лікаря народився Дмитро Дорошенко. Дмитро Іванович згадував про свій родовід: «Свідомості національній я завдячую своєму покійному батькові Іванові Дорошенкові, який, виховуючи мене у Вільні, на чужині, з малих літ прищепив мені любов до далекої батьківщини України, а я, підростаючи, вже сам плекав у своїй […]

5 липня 1919 року в Берліні (Німеччина) народилася Олена Павлівна Отт-Скоропадська, молодша дочка гетьмана Павла Скоропадського.

Він доживав віку у доброчинному закладі-притулку для немічних, самотніх, безнадійно хворих та став першим, кому незалежна Україна надала державну пенсію

Сьогодні, 29 серпня виповнюється 150 років від дня народження Мирона Тарнавського – українського полководця, генерала-четаря УГА. Сьогоднішню нашу

Про неабияку тактичну і стратегічну майстерність українських богатирів-воїнів нагадує московський похід Сагайдачного 1618 року. Похід руських витязів виявився вдалим і швидким. Захопивши багато фортець, міст, козаки просувалися до Москви. І навіть взяли її в облогу. На жаль, московському командуванню від перебіжчиків стало відомо про розташування військ і штурм не відбувся. Сагайдачний повернувся на Січ, аRead More

Уривок з книги Степана Папа "Велика боротьба" Половина березня 1939 року. Мадяри далі наступали на Карпатську Україну. Наступали мов орда. За військом зразу йшли терористи, які грабували, вбивали; за ними жандарми і знову терористи... В обсаджених ними околицях – тремтіння й плач. Багато людей хо

1 квітня 1837 року народився меценат і колекціонер Василь Васильович Тарновський, іменем якого названо Чернігівський державний історичний музей. Василь Васильович Тарновський- молодший (його батька теж звали Василь Васильович) закінчив інженерне училище в Петербурзі та історико-філологічний факультет Київського університету святого Володимира. Він займав різні чиновницькі посади на Чернігівщині, але справою його життя була українська культура.